Іскадор - Протипухлинні властивості лектинів омели білої

Серед величезного розмаїття засобів, що використовуються в лікарській альтернативній терапії раку, особливу увагу привертає ряд препаратів, що мають стійкий попит протягом десятиліть, які дотепер широко застосовуються лікарями та хворими, проте не ввійшли до конвенційних лікарських засобів.

Ймовірно, це пов'язано з рядом фактором. По-перше, ці препарати природного походження мають складний композиційний склад і, як наслідок, їх важко стандартизувати. Їхня активність і токсичність залежить від технології отримання вихідної сировини, технології приготування лікарських форм різними виробниками. По-друге, протягом тривалого часу спроби експериментально обґрунтувати протипухлинну активність цих препаратів, як правило, були малопереконливими. Можливо, що до таких препаратів взагалі не застосовні стандартні моделі скринінгу речовин на протипухлинну активність, що застосовуються при вивченні класичних протипухлинних препаратів. До цього слід додати, що механізми дії цих препаратів залишалися тривалий час неясними, оскільки методами, які були на той час, їх було неможливо встановити. Як наслідок цього не проводилося досить масштабних клінічних випробувань, які з достатнім ступенем впевненості могли б підтвердити або відкинути доцільність практичного застосування цих препаратів для лікування онкологічних хворих.

Ситуація почала змінюватися в останні 10-15 років. Застосування нових методів молекулярно-біологічних досліджень дозволило виявити деякі особливості дії низки препаратів лікарської альтернативної терапії раку, які, як виявилося, багато в чому подібні до сучасних таргетних препаратів. Вдалося встановити склад цих комплексних препаратів, виділити найактивніші складові, які мають найбільший ефект з погляду лікування раку. І, нарешті, розвиток генної інженерії та медичної хімії уможливило отримання «чистих» сполук, що дозволяє отримувати стандартизовані препарати в кількостях, достатніх для всебічного експериментального та клінічного вивчення.

Серед таких засобів лікарської альтернативної терапії раку слід зазначити препарати, які одержують з рослини омела біла (Омела Європейська) (Viscum album L.) у вигляді екстрактів, їх окремих компонентів (лектин, аглютинін), а останнім часом у вигляді рекомбінантного препарату. Екстракти омели давно (понад півстоліття) використовуються в альтернативній терапії, особливо в таких країнах Західної Європи, як Швейцарія, Німеччина, Франція, Австрія. Наводяться дані, згідно з якими в країнах Європи і в даний час до ≈40% хворих на злоякісні пухлини на тому чи іншому етапі захворювання звертаються до препаратів омели білої [130]. У Німеччині, наприклад, за даними 2001 щорічно витрачалося на придбання цих препаратів до 30 мільйонів євро з тенденцією до збільшення цих витрат [126].

Протипухлинні ефекти екстрактів омели тривалий час пов'язували виключно з їх імуномодулюючою дією. В результаті досліджень останнього десятиліття з'ясувалося, що препарати омели, подібно до сучасних конвенційних таргетних препаратів, здатні прямо впливати на внутрішньоклітинні мішені та процеси, залучені до пухлинного зростання. Відкриття такого механізму протипухлинної дії препаратів білої омели стимулювало розширення експериментальних та клінічних досліджень їх протипухлинних властивостей.

Метою цього огляду є аналіз накопичених наукових даних про різні препарати білої омели, які потенційно можуть стати основою для створення нового ефективного протипухлинного препарату.

Омела біла відноситься до роду напівпаразитарних рослин, є невеликим чагарником або травою, що росте на гілках дерев. Омела паразитує на листяних (дуб, яблуня, груша, тополя, клен) і хвойних (ялиця, сосна, модрина) деревах. Для приготування лікарських засобів використовуються екстракти, які отримують з молодих гілок і листя. Цікаво відзначити, що у стародавніх кельтів омела вважалася священною рослиною.

У 1981 році H. Franza повідомив про виділення з екстракту омели лектину ML-I, який відтоді став розглядатися як основна діюча речовина екстрактів білої омели [45].

Нагадаємо, що лектини - це широко поширені в природі білки, що мають властивість специфічно і оборотно зв'язувати як розчинені вуглеводи, так і функціональні групи вуглеводів у складі глікопротеїнів та гліколіпідів. З погляду предмета цієї статті особливе значення має здатність лектинів зв'язуватися з вуглеводними компонентами клітинних мембран, зокрема пухлинних клітин.

Лектини омели білої відносяться до сімейства рослинних білків, інактиваторів рибосом II типу, які за дією на ссавців поділяються на токсичні та нетоксичні. Лектини омели білої (Viscum lectin) відносяться до підгрупи токсичних інактиваторів рибосом поряд з рицином, абрієном, волкезином. До рослинних білків інгібіторів рибосом відносять також рипроксимін, виділений з рослини Ximenia Americana, що росте в Танзанії і використовується для лікування раку в традиційній африканській медицині [135].

Близький за біологічною активністю, але лектин (аглютинін, VCA), що відрізняється за структурою, виділений з омели пофарбованої (омели Корейської) (плоди мають коричневий колір) [78] і з гімалайської омели [98].

Всі ці речовини є потенційними інгібіторами синтезу білка в еукаріотичних клітинах на рівні рибосом [100].

Білки інактиватори рибосом складаються з двох поліпептидних ланцюгів (А та В), з'єднаних дисульфідним містком [46] (рис.1). Ланцюг А являє собою РНК-глікозидазу, здатну специфічно гідролізувати аденін у великій субодиниці рибосоми. В-ланцюг є глікопротеїном, що має афінність до певних молекул цукрів, в основному до галактози. Механізми токсичних ефектів рослинних білків інактиваторів рибосом II типу включають надходження білка в клітину, обумовлене зв'язуванням В-ланцюга з молекулами цукру на клітинній поверхні з подальшою інтерналізацією ланцюга А, яка каталізує інактивацію рибосом в результаті депуринації одного аденозину в 28S рРНК. Кінцевим результатом цих процесів є припинення трансляції та синтезу білка [41, 74, 135].

Мал. 1. Структура молекули лектину ML-1. Білим кольором позначено ланцюг А, зеленим - ланцюг В, червоним - ділянки В-ланцюга, що зв'язуються в цукрами [59].

Здається доречним нагадати тут, що рибосоми - це найважливіші немембранні органоїди живої еукаріотичної клітини, що являють собою рибонуклеопротеїдні комплекси, побудовані з 2 субодиниць: великий з константою седимінтаціі (швидкість осідання в ультрацентрифузі) 60S і малої з констант. Рибосоми служать для біосинтезу білка з амінокислот по заданій матриці на основі генетичної інформації, що надається мРНК (трансляція). Функція рибосом полягає у впізнанні трибуквенних (тринуклеотидних) кодонів мРНК, зіставленні ним відповідних антикодонів транспортних тРНК, що несуть амінокислоти, і приєднанні цих амінокислот до білкового ланцюга, що росте. Рухаючись вздовж мРНК, рибосома синтезує білок відповідно до інформації, закладеної молекулою мРНК.

Є певні структурні відмінності в ланцюгах А і В лектинів, виділених із Європейської, Корейської та Гімалайської омели. Вони виявляються відмінностями у молекулярній масі цих ланцюгів – у лектині Європейської омели ланцюг А має молекулярну масу 55 kDa, ланцюг В – 63 kDa, тоді як у лектині з корейської омели молекулярні маси цих ланцюгів становлять відповідно 31 kDA та 34 kDa. Виявлено та певні відмінності в амінокислотних послідовностях цих лектинів [78, 98].

Основна частина лектинів, що визначаються в екстрактах білої омели, представлена лектином I (ML-I) (часто званим віскумін -Viscumin) [100]. Інші лектини (лектин ML-II і ML-III) представлені у значно менших кількостях. Вважається, що антипроліферативний ефект екстракту визначається лектином ML-1, хоча є дані, що й інші лектини грають роль прояві цього ефекту. Так, у культурі клітин MOLT 4 показано, що лектин III у 10 разів сильніше пригнічує зростання цих клітин порівняно з ML-1 [109]. Лектини білої омели розрізняються за специфічністю зв'язування з цукрами на мембрані клітин. ML-1 зв'язується з D-галактозою, тоді як ML-II та ML-III зв'язуються переважно з N-ацетил-D-галактозаміном [45].

Для прояви цитотоксичного впливу лектинів омели (індукції апоптозу), тобто. для протипухлинного ефекту, необхідна як ензематичний ланцюг А, так і здатність ланцюга зв'язуватися з вуглеводами [60, 100, 108]. Здатність лектинів індукувати апоптоз дала основу для висування гіпотези, згідно з якою ендогенні лектини є філогенетично раннім механізмом для елімінації з організму клітин із зміненою структурою вуглеводів у клітинній мембрані [59].

Значення лектину ML-I у біологічній активності препаратів омели встановлена у дослідах in vivo з очищеним ML-I. Показано, що внаслідок введення очищеного лектину кроликам у крові тварин вірогідно збільшується цитотоксичність натуральних кілерів, зростає кількість великих гранулярних лімфоцитів, посилюється фагоцитарна активність гранулоцитів. Аналогічні зміни спостерігалися у хворих на рак молочної залози, які отримували лікування екстрактом білої омели [57]. Ці результати розцінюються як експериментальне підтвердження зв'язку імуномодулюючої дії екстракту з наявністю в ньому лектину ML-I. На підставі подібних експериментів стандартизацію екстрактів омели білої стали проводити за визначенням активності галактозид-зв'язуючого лектину ML-I.

Крім лектинів екстракти омели білої містять вискотоксини, пептиди Куттата, полісахариди, алкалоїди, вісцин і везикл, але їхня роль у біологічних ефектах екстрактів омели білої поки неясні [60]. Препарати омели білої готують у вигляді водних екстрактів (у деяких випадках з додаванням ферментації), або шляхом віджиму [74]. З початку 2000-х років для практичного застосування та дослідження використовують екстракти, стандартизовані за змістом лектинів.

У Європі протягом майже семи десятиліть у онкологічних хворих та практикуючих лікарів популярний патентований препарат Іскадор, що є ферментованим, приготовленим за спеціальною технологією водним екстрактом з листя омели білої [146].

Модифікаціями Іскадору є препарати Іскадор QU, який готується шляхом ферментації водного екстракту омели, що росте на дубі, Іскадор M, сировиною для якого служить омела біла, що росте на яблунях, Іскадор Р, що готується з омели, що росте на сосні, , що паразитує на ялиці [61, 62].

Іншим патентованим препаратом з омели білої, що застосовується в клінічній практиці, є Іскуцин, що є водним екстрактом з цільної висушеної рослини, що паразитує на різних деревах. Екстрактом із цільної рослини є також препарат Isorel.

Слід зазначити, що наявні на фармацевтичному ринку препарати білої омели різних виробників відрізняються технологією отримання екстрактів. Екстракти Іскадор отримують шляхом ферментації рослинного матеріалу, екстракти Abnoba отримують при водній мацерації свіжих рослин, екстракти Helixor та Isorel отримують шляхом холодної водної екстракції, екстракти Eurixor та Lectinol являють собою водні екстракти свіжої рослини, зібраного взимку на тополі та осині [102

Зазначається, що препарати Іскадора, отримані з різної сировини, можуть відрізнятися за імуномодулюючою та протипухлинною активністю. Порівняльні дослідження цитотоксичності різних екстрактів на клітинах раку сечового міхура та раку молочної залози виявили значні відмінності у їхній активності залежно від дерева-господаря [35, 67]. Вважається, що це пов'язано з різним вмістом лектинів у різних екстрактах. Показано, що в Іскадорі QU вміст тотальних лектинів становить 54 нг/мл екстракту, в Іскадорі М концентрація лектинів 25 нг/мл екстракту, а в Іскадорі Р та Іскадорі А вміст лектинів було суттєво менше (1,3 нг/мл та 1 нг/ мл екстракту) [33]. Однак, як показали порівняльні дослідження протипухлинної активності цих екстрактів на 4 лініях клітин раку молочної залози та 4 лініях клітин раку сечового міхура, повної кореляції між вмістом лектинів в екстракті та його активністю немає. Найбільшу активність мав Іскадор QU з найвищим вмістом лектинів, проте Іскадор А з найменшим вмістом лектинів також мав істотну активність. Передбачається, що в цьому препараті омели білої крім лектинів містяться ще якісь речовини, що мають цитотоксичну дію [35].

Екстрактам омели білої притаманні всі недоліки, характерні для препаратів природного походження, зумовлені насамперед складністю їхньої стандартизації. Біологічні властивості різних препаратів залежать від особливостей зростання на різних деревах, на яких паразитує омела, та регіону її зростання, часу та умов отримання вихідної сировини, технології її переробки, технології отримання лікарських форм [60].

У 1999 році було розроблено рекомбінантну технологію отримання біохімічно чистого лектину ML-I, названого авіскумін (rViscumin). Рекомбінантний ML-I був отриманий шляхом клонування та роздільної експресії одиночних ланцюгів А і В в Е.coli з подальшим отриманням активного rML-I димеру. Доведено, що рекомбінантний rML-1 має ті ж біологічні властивості, що й природний ML-I, що міститься в екстрактах омели білої, що дозволило розпочати різнобічні експериментальні дослідження Авіскуміну, а в 2002 році приступити до клінічних випробувань. [33, 60, 100, 117].

ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНЕ ВИВЧЕННЯ ПРОТИПУХЛИНИХ ВЛАСТИВОСТЕЙ

Експериментальне дослідження протипухлинної активності препаратів омели проводили при використанні їх у дозах, що розрізняються на порядки, виходячи з уявлень, що в наномолярних концентраціях препарат має імуномодулюючу дію, яка може призводити до опосередкованого протипухлинного ефекту, а в істотно більш високих дозах має. Можливо, із цим частково пов'язаний значний розкид у результатах, отриманих у різних дослідженнях.

Протипухлинні властивості лектинів омели досліджені в дослідах in vitro та in vivo, причому в останньому випадку використовувалися різні шляхи введення препаратів як системні (підшкірно, внутрішньовенно, перорально), так і місцеві (інтратуморально, інтраперетонеально). G. Kienle з співавт. до 2009 року знайшли 1632 публікації у різних наукових журналах, присвячених різним аспектам дослідження препаратів омели білої в експериментах in vitro та in vivo [74].

Дослідження in vitro проводилися з використанням різноманітних клітинних ліній пухлин людини (меланома, множинна мієлома, рак товстої кишки, пухлини центральної нервової системи, рак молочної залози, рак передміхурової залози, рак матки, дрібноклітинний та недрібноклітинний рак легені, гепатоцелюлярний злоякісні лімфоми, гострі лейкози). Значна кількість досліджень in vitro виконувалась на стандартних пухлинних клітинних лініях (меланома В16, рак товстої кишки COLO, рак молочної залози MAXE401LL, епідермальний рак А253, HELA, MILT-4, MEM-223 та ін.). На всіх вивчених моделях виявлено різного ступеня вираженості дозозалежне пригнічення проліферації пухлинних клітин, що в багатьох дослідженнях поєднується з появою ознак, що вказують на індукцію апоптозу в пухлинних клітинах. (71, 81, 82, 129, 132, 148].

У дослідах in vitro з 6 лініями клітин меланоми людини виявлено, що лектини омели білої здатні пригнічувати проліферацію меланомних клітин у широкому діапазоні концентрацій (0,001-100 нг/мл), причому в одній з ліній (MV3) ультрачутливої в лектину ML- значне інгібування росту клітин спостерігалося при введенні в культуру лектину концентрації 1×10-13 нг/мл. Цікаво відзначити, що цим феноменом пояснюють автори опубліковані у літературі випадки успішного застосування препаратів омели у окремих хворих на меланому [128].

На 6 різних лініях клітин множинної мієломи людини показано, що екстракт омели білої пригнічує проліферацію клітин усіх ліній і збільшує число апоптотичних клітин [82].

При порівнянні цитостатичної дії лектину омели пофарбованої на клітини раку товстої кишки людини (лінія COLO), клітини епідермального раку (А253) та нормальні клітини (WI-38) виявлено, що клітини раку товстої кишки набагато чутливіші до лектину, ніж клітини епідермального раку. Ефект на клітинах COLO мав дозозалежний характер інтервалу концентрацій 10-100 нг/мл з максимумом загибелі клітин при концентрації 100 нг/мл. При інкубації клітин COLO з лектином 64,7% клітин відмічені ознаки апоптозу. Що стосується нормальних клітин, то не зареєстровано будь-яких змін у їхній життєздатності під впливом лектину [71].

Цитотоксична активність екстрактів білої омели виявлена на клітинах пухлин мозку. На 4 лініях медулобластоми дітей виявлено, що під впливом цих препаратів знижується мітохондріальна активність та посилюється апоптоз пухлинних клітин. Порівняння 8 типів екстрактів, приготованих з омели, що росте на різних деревах, показало, що всі екстракти діють на клітини всіх 4 ліній, але виразність ефекту корелювала із вмістом у них лектинів [148].

Цитотоксична активність різних водних екстрактів омели білої досліджена в дослідах in vitro з використанням панелі з 16 ліній клітин різних пухлин людини – пухлини центральної нервової системи, рак шлунка, молочної та передміхурової залози, нирки, матки, недрібноклітинний рак легені, меланома, гематологічні. Досліди проводили з трьома препаратами – Іскадор Qu, Іскадор М та Іскадор Р. Застосування Іскадору М супроводжувалося придушенням проліферації клітин на 30-70% у 3 лініях клітин, Іскадору Qu – у 7. У той же час Іскадор Р не чинив антипроліферативної дії. Слід зазначити, що це препарат, на відміну двох інших, немає лектину ML-I. Найбільше пригнічення клітинної проліферації спостерігали при використанні Іскадору Qu та Іскадору М на клітинах раку молочної залози лінії MAXF 401NL – при концентрації препаратів 15 мкг/мл зростання клітин гальмувалося більш ніж на 70%. Введення у культури клітин всіх вивчених препаратів не призводило до стимуляції зростання на жодній лінії [81, 94]. F. Knofl-Sidler із співавт. порівняли також вплив Іскадора Qu, Іскадора М та Abnovaviscum Fraxini-2 на проліферацію клітин у різних культурах пухлинних клітин (HELA-S#, MOLT-4, MFM-223, COR-L51, KPL-1, VM-CUB1) та виявили, що всі три препарати мають цитотоксичну активність, але відмінності в чутливості клітин різних пухлин до кожного з цих екстрактів омели були дуже значними [81].

У більшості випадків вивчення різних екстрактів омели білої показало, що цитотоксична активність препаратів сильно корелювала із вмістом у них лектину ML-I, хоча є дані, що вказують на можливу роль у цьому ефекті та інших лектинів білої омели [19].

Аналогічні результати були отримані в пізнішому дослідженні, в якому вивчався вплив трьох інших екстрактів білої омели (Helixor A, Helixor M, Helixor P) на панелі з 38 клітинних ліній пухлин людини. Цитотоксична активність (пригнічення проліферації клітин більш ніж на 70%) виявлена у всіх трьох препаратів. Найбільш активним виявився Helixor P – зростання клітин на 50% пригнічувалося при концентрації препарату 68,4 мгкг/мл, тоді як для Helixor M та Helixor А ці цифри становили 114 мкг/мл та 133 мкг/мл відповідно [69].

На 9 різних клітинних лініях раку людини та двох лініях ендотеліальних клітин виявлено, що чутливість клітин різних ліній до Іскадору Qu значно варіює; найбільш значний ефект спостерігали в культурах клітин дрібноклітинного раку легені, аденокарциноми легені та молочної залози та в ендотеліальних клітинах. Малочутливими до дії Іскадора виявилися клітини колоректального раку. A. Burger із співавт. щодо антипроліферативної активності стандартизованого по лектину водного екстракту омели білої на 25 клітинних лініях різних пухлин людини і на 47 ксенографтах різних пухлин виявили на всіх пухлинах чітку залежність ефекту екстракту від дози лектину. Чутливість клітин різних пухлин до препарату була дуже варіабельною. Найбільш значний ефект був відзначений щодо клітин раку молочної залози, передміхурової залози, нирок, дрібно- та недрібноклітинного раку легені, гострого лімфобластного лейкозу [15].

На 4 різних клітинних лініях раку сечового міхура людини (T24, TCCSUP, J82, UM-UC3) водний екстракт омели чинив антипроліферативну дію, блокуючи ріст пухлинних клітин та індукуючи апоптоз, інтенсивність якого в клітинах різних ліній відрізнялася [132].

Пригнічення клітинної проліферації, що викликається лектинами омели, очевидно, залежить від тривалості впливу. Так, в експериментах з 6 лініями клітин пухлин людини (меланома, лімфосаркома, рак молочної залози, рак товстої кишки), у яких водний екстракт омели білої, стандартизований за вмістом лектину ML1, контактував із клітинами протягом різного часу (від 24 годин до 6 діб), виявлено, що концентрація лектину, що призводить до 50%-ного інгібування проліферації (IC50) клітин меланоми лінії SK-MEL-28, зменшилася з 4,1нг/мл при 24-годинній інкубації до 0.16 нг/мл при 72-годинній інкубації та 0,18 нг/мл при дії протягом 5 діб. Клітини меланоми та лімфосаркоми були більш чутливі до дії екстракту, ніж клітини раку молочної залози та раку товстої кишки [17].

У кількох дослідженнях порівнювалася протипухлинна активність екстрактів омели з активністю низки стандартних препаратів. На культурі клітин множинної мієломи людини виявлено, що в однакових дозах (10 мкг/105 клітин) екстракт достовірно сильніше пригнічує проліферацію клітин, ніж вінкристин (p0,01) [82].

Екстракти омели білої за цитотоксичною активністю значно поступалися адріаміцину, проте чистий лектин ML-I був більш активний, ніж адріаміцин – 50%-ве пригнічення проліферації досягалося при концентрації ML-I рівної 0,026 мкг/мл, тоді як для адріаміцину 0 / Мол. При застосуванні екстрактів омели для інгібування проліферації клітин на 50% були потрібні концентрації 68,4-133 мкг/мл [69].

Burger з співавт. при дослідженні антипроліферативної активності стандартизованого по лектину водного екстракту омели білої та доксорубіцину на 25 клітинних лініях різних пухлин людини виявили, що при порівнянні молярних концентрацій екстракту і доксорубіцину, що викликають пригнічення проліферації на 70%, протиопухола іцина. Виявилося також, що спектр чутливості клітин різних пухлин до екстракту та доксорубіцину збігається [16].

Однак експерименти на клітинній культурі лейкозних клітин Jukart показали, що доксорубіцин істотно (на порядок) активніший, ніж водний екстракт омели. Доза, що веде до зменшення кількості клітин у культурі на 50% (LC50), для доксорубіцину склала 11,68 нг/мл, а для екстракту – 35,67 мкг/мл. При сумісному застосуванні доксорубіцину та екстракту синергетичний ефект досягався лише за токсичних доз обох препаратів [114].

Досліджувалась ефективність поєднання препаратів омели білої у комбінації з конвенційними цитостатиками. У дослідах in vitro з клітинами лейкозу людини ліній К562 та К61а показано, що rViscumin посилює цитотоксичний ефект низки протипухлинних препаратів (вінкристин, ідарубіцин, цисплатин) [50]. Посилення дії доксорубіцину, цисплатину, таксолу при поєднанні з лектином білої омели показано також на клітинах раку легені людини лінії А549 [123]. Про перспективність використання препаратів омели білої спільно з конвенційними протипухлинними препаратами свідчать також результати експериментів J. Burkhart із співавт., які показали можливість захисту клітин крові від дії цитостатиків. У цих дослідах, проведених на мононеуклеарних клітинах периферичної крові, отриманих від здорових донорів, та на клітинах Т-клітинного лейкозу Jurkat, показано, що екстракт омели білої сильно стимулює мітохондріальну активність та реплікацію мононуклеарів, причому цей ефект однаково виражений, як при використанні одного екстракту , і в комбінації з 4-гидрооксициклофосфамидом. У той же час екстракт не стимулював проліферацію лейкемічних клітин і не захищав їх від дії 4-гідрооксициклофосфаміду [18].

Слід зазначити, що більшість дослідників підкреслюють відсутність пухлини-стимулюючого ефекту у різних препаратів омели [17, 18, 69]. Однак у кількох дослідженнях показано, що малі (імуномодулюючі) дози лектину можуть стимулювати проліферацію пухлинних клітин, причому цей ефект виявлявся лише на певних типах клітин. Так, H. Gabius із співавт. при дослідженні впливу лектину на зростання пухлинних клітин у клітинних лініях сарком та меланом виявили, що при культивуванні клітин протягом 72 годин у присутності лектину в концентрації 1 нг/мл у 3 із 8 клітинних ліній сарком відбулося посилення клітинної проліферації. У клітинах меланоми цього ефекту не спостерігали. У первинних культурах 30 різних пухлин людини, підданих дії малих доз лектину, посилення включення до клітин 3Н-тимідину зареєстровано у 5 випадках [49].

Експерименти in vivo. Дослідження in vivo проводилися як на пухлинних моделях пухлин різних штамів, що перевиваються, так і на ксенографтах пухлин людини, трансплантованих імунодефіцитним мишам. Результати більшості експериментів вказують на наявність суттєвої протипухлинної активності у препаратів омели. Реєстровані ефекти включали гальмування росту пухлин, їх часткову або в ряді випадків повну регресію, продовження життя тварин-пухлини [8, 14, 71, 137, 104, 106, 107, 112, 115, 119, 41.

Експерименти на пухлинах, що перевиваються, виконувались на різних пухлинних штамах (меланома B16, рак молочної залози ВТ 474, гострий лімфобластний лейкоз NALV-6, рак товстої кишки COLO, неходжкінські лімфоми NMR, L5178Y3 1) .

Одноразове внутрішньочеревне введення одного з препаратів екстракту омели (Isorel) мишам з перевитою меланомою В16F10 призводило до зменшення розмірів пухлини на тлі численних вогнищ некрозу із супутніми запальними реакціями навколо пухлинної тканини [142]. 4-тижневе внутрішньочеревне або підшкірне введення водного екстракту омели білої супроводжувалося достовірним інгібуванням росту нирково-клітинного раку (штам Renca), раку товстої кишки (C38), раку яєчка (F9). У той же час на таких стандартних пухлинних штамах, як меланома В16 та пухлина Льюїс, протипухлинного ефекту в цьому дослідженні не зареєстровано [16].

Протипухлинна активність препаратів омели білої показана також на ксенографтах меланоми людини на імунодефіцитних мишах, яким вводили внутрішньочеревно очищений лектин ML-I у дозах 50, 150 і 500 нг/к. Після 19 днів введення препарату відмічено зменшення ваги первинної пухлини на 35% (р=0,03) та на 55% числа легеневих метастазів (р=0,016), причому ці ефекти реєструвалися лише при дозі 30 нг/кг. Проте ознаки апоптозу виявлено лише у первинної пухлини, причому за всіх вивчених дозах, тоді як і легеневих метастазах індукції апоптозу не зазначено [130].

На імунодефіцитних мишах з перевитим інтраперитонеально раком яєчників людини показано, що внутрішньочеревне введення рекомбінатного лектину омели білої в дозі 500 нг/кг щодня призводить до достовірного збільшення виживаності мишей у порівнянні з контролем, при цьому 13 з 2 клітин у черевній порожнині до кінця експерименту (84 дні після трансплантації пухлинних клітин), тоді як у контрольній групі до цього терміну були живі лише дві тварини. Цікаво відзначити, що використання лектину в дозі 30 нг/кг також призводило до збільшення числа мишей, що вижили, тоді як при дозі 150 нг/кг зареєстровано зниження виживання [119].

Очищений лектин омели білої (ML-1) має протипухлинну дію і при пероральному прийомі. На мишах лінії NMR з трансплантованою неходжкінською лімфомою виявлено, що прийом з їжею лектину в дозі 10 мг призводить до зменшення маси пухлини, при цьому у 4 з 15 тварин пухлина перестала визначатися. У пухлинах зареєстровано зменшення на 75% мітотичного індексу, дворазове збільшення лімфоїдної інфільтрації CD3+ клітинами, появу морфологічних ознак апоптозу, зменшення густини капілярів [107]. При прийомі лектину, починаючи з 3-го дня після перевивки неходжкінської лімфоми, спостерігали уповільнення росту пухлини [106].

Протипухлинна дія препаратів омели може проявлятися як при системному, так і при місцевому віданні, при цьому місцеве введення вважають більш ефективним. Як доказ наводяться результати експериментів, в яких мишам з трансплантованими в обидва стегна клітинами раку молочної залози вводили Isorel підшкірно в одну кінцівку дистальніше пухлини. Відзначено значне уповільнення росту пухлини, а у кількох тварин майже повна регресія пухлини, що росте на цій кінцівці. У пухлини, що росте на протилежній кінцівці, також реєструвався протипухлинний ефект, але суттєво слабший [144].

Препарати омели білої, зокрема водні екстракти, мають протипухлинну дію і при внутрішньопухлинному застосуванні.

У дослідах з ксенографтами раку товстої кишки людини інтратуморальне введення лектину кожні 2 дні протягом 5 тижнів, розпочате через 5 тижнів після трансплантації мишам пухлинних клітин, призвело до повної регресії пухлини із заміщенням пухлини рубцевою тканиною у всіх випадках.

Інтратуморальне введення екстракту омели білої пр.

Д.Б. Кишень

Інститут біохімічної фізики ім. Н.М. Емануеля РАН

джерело ONCOLOGY.RU®